Подробиці біографії нашого земляка, цікаві факти про розвиток перших вітчизняних ПК.
Пролог
Публікацій про «Спеціаліста» можна знайти багато. Але інформації про його творця ні в друкованих, ні в електронних ЗМІ виявити практично неможливо. Дійшло до того, що в одному з чатів програмістів з’явилося буквально таке повідомлення: «Этот ваш Волков как фантом – вроде бы есть результаты его труда, а самого человека никто не видел. Может, и не было его никогда, а был творческий псевдоним человека или группы людей…»
Шановний автор згаданих вище рядків помиляється. Анатолій Федорович Волков – справжня людина, наш земляк. Розшукати його редакції допомогла міська бібліотека. Анатолій Федорович розповів багато цікавого.
Він народився та виріс у Дніпродзержинську, дуже рано обрав для себе професію – інженер-конструктор.
Освіта та перша робота
Після школи Анатолій вступив до індустріального інституту (сьогодні – Дніпровський технічний університет м. Кам’янське), отримав спеціальність інженера-електромеханіка та потрапив на роботу до Дніпродзержинської філії ДІАП (Державний інститут азотної промисловості). Анатолія Волкова розподілили до відділу, який займався підбором обладнання для хімічних виробництв. Конструкторської роботи там не передбачалося.
Молодий фахівець занудьгував і невдовзі перейшов працювати в індустріальний інститут, в лабораторію обчислювальної техніки. Займався ремонтом та обслуговуванням електронно-обчислювальної машини (ЕОМ).
Інженер-конструктор розкрився у ПТУ
Через півтора року його запросили на роботу до ПТУ №4 (сьогодні – Центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів на вул. Медичній) на посаду механіка. Анатолій погодився. У деяких публікаціях Волкова називали майстром виробничого навчання. Насправді, він ніколи не викладав. Проте після виконання прямих службових обов’язків у нього залишалося достатньо часу для інших справ. Волков запропонував керівництву створити автоматичну систему для подачі дзвінка на уроки. Наступними проектами були електронне інформаційне табло у холі, автоматичний телефонний комутатор для внутрішнього зв’язку та інше. Нарешті Анатолій знайшов, де застосувати свої знання, талант та вмілі руки.
У 1984 році з’явилася можливість зробити справжній комп’ютер. Керівництво училища підтримало – саме на той час розгорнулася урядова кампанія з комп’ютеризації.
Доля першої мікроЕОМ (так у середині 1980-х називали персональні комп’ютери)
З гарантійними листами від адміністрації училища Анатолій Волков подався добувати мікросхеми до Дніпропетровська (Дніпро). Побував на радіозаводі, ДМЗ, Південмаші, в інших організаціях. Мікросхеми було придбано офіційно, за безготівковим розрахунком.
Для своїх комп’ютерів Волков використовував тільки деталі, що вироблялися в країні (наприклад, мікропроцесор КР580). Жодних імпортних компонентів. На ринку також нічого не купував.
Свій перший комп’ютер Волков назвав «Школьник» та показав у 1984 році. Він мав 4к байт оперативної пам’яті, компактну сенсорну клавіатуру. Замість монітора – маленький переносний телевізор «Юність». Замість дисководу – касетний магнітофон «Весна». Мова програмування – BASIC.
У 1980-ті роки були дуже популярні різноманітні конкурси та виставки професійної майстерності, творчості учнівської молоді. Комп’ютер, зібраний в ПТУ, дуже сприяв зростанню авторитету навчального закладу. Передбачалося, що це результат творчості учнів. «Школьник» став популярним виставковим об’єктом.
Фото з архіву А. Волкова
Анатолій Волков пригадав, як на телестудії у Дніпропетровську робили передачу про профтехосвіту. «Школьник» там виставили серед вишитих рушників і тому подібного рукоділля. Для видовищності Волков тоді пустив по екрану комп’ютера синусоїдальну хвилю. Краса!
Згодом цей комп’ютер побував також на Київській ВДНГ у павільйоні «Профтехосвіта». Після чергової виставки, що проходила у 1985 році, «Школьника» повернули лише за кілька років.
Відомий «Спеціаліст»
Того ж 1985 року Анатолій Волков зібрав новий, модернізований зразок, який назвав «Спеціаліст». Він був простішим і компактнішим за «Школьника», містив близько 60 доступних мікросхем. Для пам’яті використовувався динамічний оперативний запам’ятовуючий пристрій K565РУ3. Системний блок та клавіатура були розміщені в одному корпусі розміром 150х300 мм, висотою 20 мм. До нього додавався компактний блок живлення. Замість монітора – портативний телевізор «Сапфір», пам’ять – касетний магнітофон «Весна». Комп’ютер можна було підключити до будь-якого телевізора.
Комп’ютер було задумано як робочий інструмент викладача. Хороша для того часу графіка (384×256 пікселів) з правильними пропорціями екрану дозволяла якісно та в достатньому обсязі відображати різноманітну інформацію: формули, графіки, схеми тощо.
Загалом комп’ютер був недорогим, підходив і для роботи, і для навчання. А після деякого доопрацювання зміг керувати верстатом із ЧПУ, замінивши величезну застарілу шафу.
В училищі мріяли про справжній комп’ютерний клас. Обласне управління профтехосвіти було готове профінансувати його облаштування. Невелику кількість комп’ютерів можна було виготовити самотужки, використовуючи технологію стібкового монтажу (процес схожий на набивання килимів спеціальною голкою) та мембранну клавіатуру (давно застосовується у спеціальній техніці).
Спеціальний з’єднувач для підключення клавіатури Волков зробив, розклавши тонкий мідний дріт між шарами поліетилену і прогладивши все це праскою через газету. Відбиток від газети так і залишився вплавленим у поліетилен.
А це дуже проста конструкція плівкової клавіатури. Розроблена Волковим спеціально без заводських деталей.
Але потрібно було виготовити друковані плати – основу всієї конструкції. Це пластини із діелектрика, на поверхні яких сформовані електропровідні доріжки для з’єднання електронних компонентів. Кустарне їх виготовлення дуже тривале та трудомістке. Слід було шукати організації, які мають у своєму розпорядженні обладнання для автоматизованого виготовлення цих деталей.
Анатолій Волков їздив до Дніпропетровського університету (там була відповідна виробнича база). Між училищем та університетом було укладено договір. Волков передав потрібну документацію. Конструкторська група університету розпочала роботу. На той час це займало роки… Справа заглохла.
Більш успішним виявилося співробітництво з ДІІ. Друковані плати були виготовлені на заводі. Але вони виявилися непридатної якості. Були й інші колективи, які виявили готовність до співпраці. Комп’ютерна тема була дуже резонансною, у пресі багато писали про училище №4.
Хочеш комп’ютер – зроби сам
Я поцікавилася у Анатолія Федоровича, чи робив він спробу запатентувати «Спеціаліста»? Він відповів, що в конструкції цього комп’ютера та способі монтажу не було новизни. Тому коли з ним зв’язалася редакція популярного журналу «Моделіст-конструктор», він охоче погодився на цикл статей про те, як зробити комп’ютер своїми руками. Журнал зацікавила простота конструкції і той факт, що в ній використовувалися мікросхеми виключно вітчизняного виробництва. Перша публікація вийшла у 1987 році.
Інтерес читачів до можливості самостійно зібрати комп’ютер виявився настільки великим, що редакції журналу довелося найняти додатково двох співробітників для обробки пошти читачів. А самому авторові надходили листи за адресою: «Дніпродзержинськ, Волкову А.Ф.».
Ось так і вийшло, що «Спеціаліст» став надбанням усієї країни. За інструкціями з «Моделіста-конструктора» багато захоплених людей збирали свої перші комп’ютери: студенти, інженери, я навіть знаю одну письменницю…
А це – медали ВДНГ, присуджені компьютеру.
Що було після статей у журналі
«Спеціаліст» не повторив долю «Школьника». Не залишився виставковим експонатом. Після публікацій у «Моделісті-конструкторі» комп’ютер випускався у м. Ростов на заводі «Граніт» у вигляді конструктора для самостійного збирання. Училище отримало першу партію в кількості 80 штук. Пізніше інші підприємства також випускали модифікації цього комп’ютера.
Клас у ПТУ №4 було оснащено комп’ютерами власного виготовлення. Локальна мережа дозволяла завантажувати машини учнів та спостерігати за їх роботою з комп’ютера вчителя. Училище навіть випускало «Спеціаліст» у невеликій кількості як власну продукцію навчального закладу. У Дніпродзержинську діяв комп’ютерний клуб.
У 1990 році Волков перейшов на роботу до центру НТТМ у Дніпрі і комп’ютером більше не займався. Сьогодні Анатолій Федорович на пенсії. Він, як і раніше, живе в нашому місті, як і раніше, займається конструюванням.
Від редакції. З моменту своєї появи персональні комп’ютери пройшли величезний шлях. І наше місто теж зробило внесок в історію цієї галузі. Хто знає, якби обставини склалися по-іншому, у Кам’янському цілком могла розвинутися компанія, не гірша за Apple. Адже її перший комп’ютер з’явився у продажу також у вигляді друкованої плати без корпусу, клавіатури та монітору.
Галина Денисова
Читайте також: Історія Кам’янського/Дніпродзержинська: секрети старої фотографії