Олена Балагуш є парафіянкою ПЦУ у Нікополі, і багато років не просто відвідує українську церкву, а й активно їй допомагає. Вона – уродженка Донбасу. Але давно прикипіла душею до Нікополя, і він став рідним.
Олена Балагуш – очільниця будівельної компанії і волонтерка, яку багато хто знає і поважає у місті. А ще вона – любляча мама і дружина військового.
Історію пані Олени, яку назвали обличчям ПЦУ, оприлюднили у Фейсбук-спільноті «Україна православна», передає Nikopolnews.
Жіноче обличчя ПЦУ у Нікополі – ось що розповіла про себе, про Нікополь і про церкву Олена Балагуш
Далі цитати пані Олени:
«Моє воцерковлення почалося із знайомством із Українською Церквою і саме в ній. Спочатку, в 2014-му році, я була вражена ставленням священника громади до людей, до захисників, до країни, врешті-решт.
Я сама з Донбасу. І все, що там відбувалося було для мене страшним болем, звідки взялися люди, які запросили туди ворогів. Мені були потрібні відповіді на запитання. І про я багато говорила зі священником Української Церкви.
Моїм провідником у віру став наш о. Меркурій. Можна лише дивуватися, як до цього, значно молодшого за себе пастиря, ти приходиш і з бідою, і з радістю. Я приходжу сюди, як в батьківський дім.
Отець привів мене в той стан, коли я дуже усвідомлено зрозуміла. Я маю жити так, що це жило, процвітало, поширювалося, і щоб у нас був найкращий храм, щоб у ньому було і тепло, і світло, і щоб кожна людина відчула тут Божий Дух.
А, крім того, ми всі відчували себе дітьми Божими, ми вільні.
І ще я подумала, що Церква, яка переймається долею своїх захисників, долею України, нам всім потрібна. На той момент зовсім маленька церква вже в 2014-м році стала великим волонтерським хабом, спочатку для військових, під час пандемії для стареньких та самотніх.
Тоді у нас у всіх визріла думка, що Українська Церква варта більшого та кращого, ніж маленьке приміщення, де всі віряни вже не вміщалися.
І коли ми почули, що буде будуватися храм, то всі наші віряни захотіли, щоб це була душа нашого міста. Всі, хто долучився мріяли про те ж, і на сьогодні це дійсно душа нашого міста (храм Петра Калнишевського вдалося збудувати перед вторгненням). І я радію, що перший, кого охрестили в храмі, був мій онук.
Віра, Церква це все дуже змінює життя. Помітила, що це стало постійною темою для спілкування із молодшим сином. Моя дитина почала мене питати про Бога та Царство Небесне, як тільки почала розмовляти.
Я пам’ятаю, як привела Данила у новозбудований храм, там тільки повісили двзін, отець Меркурій повів його на дзвінницю. Вони обоє щасливі від звучання дзвонів, у них однакова радість. А я знімаю відео та думаю: монах і дитина, так у чистому виглядів йде до мене Господь. До слова, про дітей у нас особливо дбають, є книжки, є бесіди. Я відколи в храмі, дуже вболіваю, щоб мій син розумів, його земний шлях – шлях до Бога.
Мене завжди переповнюють емоції, коли я думаю про наш храм. Я радію кожній новій людині, а наша парафія росте. Це дуже відчутно під час великих свят. І це відчутно навіть між службами, коли нікого нема, а люди є, бо деколи побути тут сам на сам із Богом.
Потім повномасштабне вторгнення. Ми активно включилися у допомогу армії. З роботою у будівельній компанії у прифронтовому місті непросто, аде наша компанія працює, ми обмежили видатки лише базовими потребами, а інше скеровуються туди, де зараз потрібно.
Мене запитують, а чи ви добре думали, коли будували храм до вторгнення, адже ви з Донбасу, розуміли ризики. Що я вам скажу. Молитва у прифронтовому місті особлива. Єдиний, до кого ти можеш апелювати Господь. Ми спостерігаємо, що куди летить, але знаємо, що ми точно ходимо під Богом. І я впіймала себе на думці, що в храмі я ніколи не боялася. Ніколи не було бажання сховатися. Напевно, сьогодні це місце, де Небо дуже слухає наші слова: «Господи, почуй, спаси та сохрани нас».
Нас так налаштував отець Меркурій. Ніколи я не відчуавала до Православної Церкви України такої шани, такої довіри. І ніколи не мала такої потреби в священнику. І ось так, заплющивши очі, довірившися Богу, йду за ним. І знаю, що йду правильно»
Ще новини Нікополя: Зійшовши на берег, одразу став знаменитим: нікопольський лікар з великої літери Володимир Копп
А також ми повідомляли: Дизайнер і блогер з Нікополя, який здійснює у місті проєкт «Оселя мрії», став героєм сюжету “Інтера”