Зараз усі погляди спрямовані на Сполучені Штати. Саме вони взяли на себе ініціативу стати головними посередниками у мирних переговорах щодо війни в Україні. Але — і це важливо — якщо раптом нічого з цього не вийде, у грі вже є запасні варіанти. І досить серйозні.
Під час неформальної зустрічі міністрів закордонних справ країн ЄС у Варшаві міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив: мовляв, світ не буде сидіти склавши руки, якщо США не дотиснуть Росію.
Китай — не просто спостерігач
Сікорський назвав Китай країною, яка має, цитуємо, “унікальні можливості” вплинути на Путіна. Це не пафос — йдеться про реальні важелі: економічні, дипломатичні, політичні. І, ймовірно, саме Китай може змусити Кремль бодай на хвилину задуматись над переговорами. Принаймні, якщо захоче.
До речі, Китай, хоч і не афішує свою роль, вже неодноразово показував, що в нього доволі тісні зв’язки з Росією. І якщо Пекін вирішить, що час діяти — Путіну точно не буде байдуже.
А як щодо Туреччини?
Туреччина також залишається у грі. Ердоган — один із небагатьох, хто зберігає стосунки і з Києвом, і з Москвою. Така собі дипломатична “золота середина”. І хоча Туреччина поки діє обережно, її участь у перемовинах могла б стати серйозним важелем для зрушення ситуації з місця.
До того ж, є інформація, що Трамп вже звертався до Ердогана з проханням допомогти припинити війну. А це означає: дипломатичні канали з боку Туреччини можуть ось-ось активізуватись.
Росія — нуль поступок
Сікорський чітко дав зрозуміти: Росія за весь цей час не зробила жодного кроку назустріч. Нічого. І саме тому Захід, як каже міністр, повинен діяти жорсткіше. Без тиску, мовляв, Путін нічого не змінить — ні сьогодні, ні завтра.
До слова, він згадав і про США. Зокрема, розкритикував адміністрацію Байдена за те, що вона нібито припинила участь у створенні міжнародного спецтрибуналу проти Росії. І це — лише одна з майже десяти поступок, які Штати, за словами Сікорського, вже зробили Путіну.
А Трамп натисне?
Міністр також згадав і Дональда Трампа. Каже, що той відомий як досвідчений переговірник — і може, якщо захоче, змусити Путіна проявити хоча б краплю здорового глузду. Зрозуміло, не словами, а конкретними діями. І, як висловився Сікорський, “негативними стимулами”. Що б це не означало — звучить загрозливо.
Чи буде з усього цього якась користь — поки загадка. Але, схоже, світ потроху готується до нової розкладки. Бо покладати всі надії лише на США — ризиковано. І, чесно кажучи, небезпечно. А от якщо включиться ще Китай із Туреччиною — у Путіна може з’явитися реальний стимул задуматися: а чи не час все ж домовлятися.