Довгий час усіх нас намагалися поділити на дві категорії: інтроверти та екстраверти. Пізніше з’явилося поняття амбівертів, тих, хто ніби балансує між крайнощами. А тепер у психології з’явився ще один термін — отроверт. Його запропонував психіатр Рамі Камінські з Нью-Йорка, який у 2025 році видав книжку “Дар не належати”.
Хто такий отроверт
Камінські помітив: є діти та дорослі, яким легко знаходити спільну мову тет-а-тет, але великі компанії викликають у них дискомфорт. Це люди, які не тікають від суспільства, проте не готові бути його частиною за будь-яку ціну. Вони обирають спілкування тоді, коли воно має сенс. Для них “гулянка заради галасу” — радше марнування часу, ніж розвага.
Відмінність у мисленні
Психіатр стверджує, що отроверти мислять інакше, ніж інтроверти чи екстраверти. Їхні судження менш залежні від настроїв натовпу, вони не поспішають підлаштовуватися під чужі стандарти. Для них важливі справжність і глибина у стосунках, а не кількість знайомих чи членство в клубах. Масові рухи, партії, навіть гучні організації — усе це зазвичай викликає в них настороженість.
Що відомо про інтровертів
Інтровертів уявляють замкненими і надто сором’язливими, але це лише стереотип. Насправді вони здатні до спілкування, однак швидко виснажуються серед людей. Для інтроверта тиша — як джерело енергії. Він потребує часу на відновлення після зустрічей, навіть якщо це близькі друзі чи рідні.
Протилежність інтроверту
Екстраверт — це людина, яка не може довго залишатися наодинці. Їй потрібно постійно бути “в потоці”: знайомства, події, рух. Без цього енергія тане. Тому екстраверти тягнуться до шумних компаній, а в тиші почуваються ніби в порожній кімнаті.
Баланс між крайнощами
Амбіверти — це своєрідний “мікс” двох попередніх типів. Їхня поведінка залежить від ситуації: іноді вони активні й товариські, а в інших умовах — закриті й тихі. Можна сказати, що вони мають дві “кнопки”, які перемикаються залежно від настрою чи обставин.
Отроверт як нова ідея
Психіатрія офіційно поки що не визнає отроверта окремим типом. Камінські, ймовірно, хотів показати: почуватися “не частиною більшості” — це не вада. Це лише ще один спосіб бути собою. Наукова спільнота ж досі тяжіє до старої класифікації: два, максимум три типи особистості.
Можна погоджуватися з Камінські чи ні, але його ідея змушує замислитись: чи справді людину можна втиснути в кілька простих категорій? Мабуть, новий термін радше нагадує нам, що індивідуальність завжди ширша за будь-які рамки.