Останнім часом усе частіше лунають розмови про те, як змінюється українська оборона. І цей процес справді не стоїть на місці: те, що ще кілька років тому звучало як фантастика, тепер потроху набуває форми. Йдеться про роботизовані опорні пункти – ідею, яка може суттєво переформатувати захист позицій на нулі.
Про що повідомили у Генштабі
У Генеральному штабі зазначили, що зараз активно опрацьовують концепцію пунктів, оснащених бойовими модулями й автономними системами. Якщо коротко, йдеться не лише про встановлення чергової “машинки з кулеметом”, а про цілий комплекс, який має працювати разом із іншими силами оборони.
На одній із щомісячних нарад обговорювали весь спектр питань – від реального підсилення ППО до рівня підготовки військових у навчальних центрах. І, звісно, техніка. Особливо нові види озброєння: ударні дрони, дрони-перехоплювачі, наземні роботизовані комплекси та бойові модулі, які можуть працювати на тих самих майбутніх пунктах.
Нові системи озброєння: на що роблять ставку
У Генштабі наголосили, що окрема увага була зосереджена на впровадженні сучасних технологій – від БпЛА до систем радіоелектронної боротьби. Це логічно: чим точніше й швидше працюють такі системи, тим безпечніше для військових на землі.
До речі, сама ідея роботизованих точок оборони не взялася нізвідки. Ще у вересні 2023 року Міноборони допустило до експлуатації дистанційно керований модуль “ШаБля”. Його можна монтувати як на техніку, так і на стаціонарні позиції. А вже у 2024 році виробники почали отримувати замовлення на серійне виробництво різних турелей: і “ШаБля”, і Wolly.
Що відомо про роботизовані пункти зараз
Поки що деталей обмаль. Це виглядає так, ніби розробники навмисно тримають паузу – можливо, концепт іще рухливий, і його доопрацьовують.
Проте одне вказали прямо: повністю автономними такі пункти не будуть. Навіть найрозумніша техніка потребує звичного людського втручання: обслуговування, дозарядки, поповнення боєкомплекту, а інколи й перевірки генераторів. Робот у окопі – це не магія, а система, яку потрібно підтримувати.
Практичний досвід: коли технологія працює на землі
У листопаді стало відомо про роботу наземного комплексу Droid TW 12.7. Його застосовували військові роти ударних НРК NC13 3-ї штурмової бригади. Завдання там було просте на словах, але складне на практиці – утримувати одну з позицій і контролювати перехрестя, через яке регулярно пробували зайти російські підрозділи.
Комплекс працював півтора місяця. Щодня оператори привозили його на точку вранці й забирали ввечері, бо потрібно було обслуговування: зарядка, боєкомплект, перевірка механіки. Командир зазначив, що таке рішення суттєво знижує навантаження на піхоту і під час наступу, і в обороні. Це, власне, і є головна ідея всієї модернізації – зменшити ризики для людей там, де умовно “залізо” працює краще.
Поворот у напрямку майбутнього
Ці плани ще не оформлені у фінальний вигляд, але напрям очевидний: українська армія переходить від точкових технологічних рішень до комплексних систем, де роботизовані пункти – лише одна частина великого оновлення. І хоч дорога до повноцінної автономності довга, кожен подібний крок робить фронт трішки безпечнішим і водночас технічно сильнішим.