В останню неділю жовтня всі, хто за кермом і хто пов'язав своє професійне життя з транспортом, відзначають День автомобіліста. І це не тільки про водіїв автомобільного транспорту, а й керманичів спеціальної техніки, зокрема й великих кар'єрних велетнів-самоскидів. Читайте про тих, хто ніколи не зупиняється і чия доля – завжди бути на ходу.
У великому колективі професіоналів ГЗК – працівники як автоцехів, на яких лежить відповідальність та безпека перевезення вантажів і пасажирів, так і водії гірничотранспортних цехів і цехів технологічного автотранспорту.
Славетні гірницькі колективи ГТЦ та ЦТА комбінатів – підкорювачі велетенської кар’єрної техніки. Кожен тутешній професіонал за кермом чи пультом керування забезпечує виконання планових показників, працюючи на загальний результат. Це свято тих, хто задіяний в транспортуванні вантажів і гірничої маси. Хто зайнятий в організації ремонтних робіт. Це день і т их, хто за допомогою техніки слідкує за станом доріг, хто обслуговує та ремонтує автомобілі – механіків, електриків і слюсарів. І навіть тих, хто організовує транспортні потоки та вибудовує маршрути – диспетчерів. А також тих, хто знаходить час і ресурси для допомоги волонтерам і часом, ризикуючи життям, бере участь у численних гуманітарних ініціативах.
Герої за кермом
За часи війни, яку розв’язала росія ще 2014 року, багато наших водіїв змінили міські та технологічні автошляхи на фронтові дороги. Тому це день і тих, хто стоїть на захисті незалежності України і служить тепер у Силах оборони. Серед них – інгульчанин Євген Попович. Після строкової служби Євген прийшов на Інгулецький ГЗК і з того часу День автомобіліста став його професійним святом. Він пройшов шлях від водія легковика до бульдозериста. Далі пересів на кар’єрний самоскид, а згодом став механіком автоколони № 2 цеху технологічного автотранспорту ІнГЗК. Із цієї посади 1 березня 2022 року Євген добровольцем пішов на фронт.
– Спочатку був водієм групи інженерного забезпечення 17-ої окремої танкової бригади. Об’їхав уздовж і впоперек Донецьку, Запорізьку, Херсонську області, – розповідає військовослужбовець ЗСУ Євген Попович, а до війни – механік автоколони № 2 ЦТА ІнГЗК. – Працював також сапером. А після поранення у 2024 році мене направили на навчання саперній справі до Франції. Зараз я проходжу навчання в Національній академії сухопутних військ, після чого в званні офіцера продовжу службу…
Будь-яке місце роботи, яке було у моєму житті, завжди приносило мені задоволення. Чесно скажу, що мати справу з різноманітним автотранспортом, лагодити його та експлуатувати – це моя життєва стихія. Наразі спрямовую свої зусилля в іншому напрямку, але цього вимагає життя.
Надійне плече
Професіонали-водії завжди там, де треба щось доставити з пункту в А в пункт Б. І від початку війни вони допомагають допомагати численним волонтерським спілкам. Автомобільні цехи ГЗК завжди напохваті у волонтерів комбінатів: регулярно забезпечують автотранспортом потреби пенсіонерськів осередків, які потужно з перших днів вторгнення допомагають бійцям на різних напрямкам фронту теплими речами, маскувальними сітками, продуктами, ковдрами і шкарпетками тощо.
Як, до прикладу, зазначає голова Ради ветеранів ГЗК Тетяна Шелудько, вони завжди можуть покластися на надійну підтримку автомобілістів: кожне їхнє прохання до керівників – начальника автоцеху ПівнГЗК Віктора Мірошниченка та заступника з експлуатації Дмитра Тананя – знаходить щирий відгук. Цех є важливим ланцюжком налагодженої підтримки фронту і щотижня виділяє транспорт для потреб волонтерів.
Не просто водії
Багато цікавих людей зібрала автомобільна родина ГЗК. Як елементи гігантського механізму, взаємодіють між собою водії самоскидів та вантажних і легкових автомобілів, диспетчери, машиністи кранів і автовишок, бульдозерів і тракторів, а також армія слюсарів, техніків, комірників… Усі працюють відповідально й на совість. Об'єднує їх любов до непростої професії, а День автомобілістів для більшості став сімейним.
Десять років як працює на Північному 35-річний Олексій Лобков. Разом із родиною 2015-го він переїхав з Луганщини на Криворіжжя. У нього одна з найскладніших водійських професій: він керує автомобільним краном:
– Водієм я став услід за батьком: за кермом з 18-ти, тож натепер за плечима маю 17 років. Легковик, звісно, мені більше до вподоби, але автокраном керувати теж подобається. Специфічний транспорт: непросто з ним. Не кожний із ним упорається, та й, мабуть, не кожному він підкориться. День автомобіліста завжди стараємось відзначати з друзями, кумами.
У робочому колективі в цеху трохи зараз не до того: команда наша поріділа, часом вночі немає кому й виходити на зміну. Та й навантаження збільшилось: що раніше виконувалось кількома машинами, зараз робить одна. Але працюємо, долаємо разом з усіма виклики, щоб наблизити нашу перемогу. І передаю навички потроху синам: у старшого бажання до керма поки не помічаю, а от молодший заглядяється на автомобілі.
Читайте також:Металургія майбутнього: сучасні тренди та перспективи розвитку
Захопливі розповіді батька про поїздки та зустрічі з цікавими людьми, шоферські байки та небайдужість до техніки зробили свою справу і в родині Сергія Ялковського – водія автоколони № 2 Центрального ГЗК.
– Мабуть, генами передалось, – жартує Сергій. – Мій тато працював у автопарку, возив людей міським маршрутом. Ось і я з 18 років за кермом. Маю усі водійські категорії.
На Центральний ГЗК прийшов 20 років тому. Спочатку працював на вахтівці. Довозив працівників до робочого місця у Глеюватському кар’єрі й забирав після зміни. Зараз, в принципі, займаюся тим самим, тільки вже на автобусі. Чи є для мене різниця на якому транспорті їздити?
Чесно скажу, що мені аби було кермо й чотири колеса, а не два, бо друге, то не моє. Вважаю професію водія важливою і непростою. Бо ти не тільки за безпеку й життя людей відповідаєш, а й за те, з яким настроєм вони приїдуть на роботу і повернуться додому. Водій – це ще й психолог. До кожного свій підхід знайти треба, щоб враження від поїздки було тільки позитивне.
Веземо не лише вантаж
Люди особливого гарту: в душі водії здебільшого є романтиками, а на дорогах – досвідчені профі. Транспортні парки ГЗК – це сотні одиниць різноманітного транспорту. І окрім вантажного та спецмашин, це ще й автобуси й вахтовий транспорт, який перевозить людей. Тут вже не тільки майстерність потрібна, а й особливе терпіння, адже це праця з людьми.
Найцінніший «вантаж» доставляє вранці і ввечері Валерій Дуда, водій автобуса автоцеху ПівнГЗК. Із центру міста та з Жовтих Вод возить він людей в цехи комбінату. За зміну, каже, долає приблизно 280 км. Його день починається о 5:00 і завершується не раніше 22:30. За життя, припускає, наїздив вже не менше мільйона кілометрів. Переконаний: щоб водити автобус, треба мати вроджену толерантність, неабияке терпіння і життєву мудрість.
– Так, крутити баранку – це одне, а возити при цьому людей – зовсім інше. Плюс відповідальність за життя людей лежить на нас. Автобусом керую вже 26-й рік, а загалом 35 років за кермом – і не шкодую. І професію вже не поміняю на іншу. Батько був водієм, і мене навчив того, – згадує Валерій Дуда. – Ще з 1990-го я на комбінаті. Стільки було всього за роки, а от ніколи не думав, що доведеться жити й працювати під час війни. Важко: багато проблем зараз, викликів… Як і люди інших професій, долаємо їх, як можемо. Багато наших на передовій, заради них і задля майбутнього працюємо і підтримуємо державу й армію. Бо нам усім потрібна перемога.
Раніше ми писали: робота у Кривому Розі: на підприємства Метінвесту запрошують фахівців різних професій.