Кожен вересень приходить до нас зі спогадом про дивовижну і водночас гірку історію чотирьох жінок, що своїм життям утвердили силу християнської віри. Їхні імена відомі нам із дитинства — Віра, Надія, Любов і Софія — три сяйні чесноти й мудрість, що їх об’єднує. Але за ними — не лише поетичний символ, а й реальна трагедія, яка стала джерелом натхнення для християн уже майже дві тисячі років.
День святих Віри, Надії, Любові та Софії: історія святої родини
У II столітті, за часів правління імператора Адріана, в Римі жила благочестива вдова Софія. Її ім’я з грецької означає “мудрість” – і вона справді була втіленням цієї чесноти. У Софії було три доньки з іменами, що промовляли самі за себе: Пістіс (Віра), Елпіс (Надія) й Агапе (Любов). Софія виховала їх у дусі християнської віри, вчила любити Бога й не прив’язуватися до земних спокус. Вона навчала їх любити Святе писання, зберегти духовну та тілесну цноту, чистоту та бути готовими до випробувань. Бо світ тоді був суворий до християн.
Чутки про цю родину дійшли до імператора, і він зажадав, щоб мати й дівчатка принесли жертви язичницькій богині Діані. Їх спершу намагалися звабити подарунками й обіцянками, поселивши на три дні в домі багатої римлянки, щоб відвернути від християнської віри. Проте Софія лише зміцнювала дух доньок і готувала їх до випробування.
Коли спроби переконати виявилися марними, Віру, Надію й Любов привели до імператора. На той час старшій було лише дванадцять років, середній — десять, а наймолодшій — дев’ять. Юні дівчатка постали перед Адріаном і без страху сповідували віру. Вони, одна за одною, відмовилися поклонитися ідолам, і розгніваний правитель наказав піддати їх тортурам. Вони витримали муки, але загинули, не зрікшись Христа.
Софія поховала дочок за християнським звичаєм і три дні молилася на їхній могилі. Після цього Господь забрав її душу, дарувавши їй мир і вічний спокій. Церква зарахувала Софію та її дочок до лику святих мучениць. Їхня історія — це не лише пам'ять про трагічні події 137 року, а й свідчення того, як глибока віра може перемогти страх смерті.
День святих Віри, Надії, Любові та Софії — фото ікони ілюстративне з відкритих джерел
Три чесноти — три сестри: віра, надія і любов як духовні орієнтири людства. Символіка і пам’ять
Цей переказ — один із найдавніших у християнській традиції. Уже з VII століття Церква вшановує цих мучениць, а їхні імена стали символами духовних чеснот, якими має жити кожен християнин. Мучениці Віра, Надія, Любов та їхня мати Софія здавна шануються у Франції. Більше ніж тисячу років тому їхні святі мощі були перенесені до містечка Ешо поблизу Страсбурга. 10 травня 777 року, за благословенням папи Адріана I, єпископ Страсбурзький Ремігій урочисто доставив із Риму мощі святих до храму святого Трохима — центру тодішнього католицького абатства. Відтоді свята Софія стала покровителькою обителі, яка отримала її ім’я та стала відомою як абатство Святої Софії. Протягом століть там зберігали свідчення чудес, що відбувалися біля їхніх мощей, і тисячі паломників приходили просити допомоги у своїх бідах.
Абатство Святої Софії існувало до Французької революції. У 1792 році монастир був проданий із аукціону, а святині зазнали наруги: мощі мучениць були розтоптані й спалені. На місці колишньої обителі облаштували трактир із винним погребом, а рештки споруд поступово руйнувалися. У 1822 році було знесено більшість монастирських приміщень.
Наприкінці XIX століття, із появою Руху за збереження пам’яток історії та культури, залишки монастирської церкви святого Трохима оголосили національною спадщиною Франції. Почалося поступове відновлення обителі. 3 квітня 1938 року католицький єпископ Шарль Руш знову привіз до Ешо святиню — дві частки мощей святої Софії. Одну помістили в середньовічний саркофаг із піщанику, у якому колись покоїлися мощі Софії та її дочок, іншу — у релікварій, що зберігається в раці з іншими святинями. Відтоді й донині в саркофазі міститься одна з часток мощей святої Софії. Над ним височіють скульптури святого мученика Христофора, святих мучениць Віри, Надії, Любові та Софії, а також єпископа Ремігія — засновника абатства.
Відтоді місце знову стало центром паломництва та молитви. До святинь не припиняється потік паломників. Біля мощей звершуються богослужіння, і місце продовжує жити молитвою та пам’яттю про тих, хто став символом незламної віри та любові до Христа.
Дослідники навіть припускають, що це могли бути не конкретні історичні постаті, а персоніфікація головних чеснот — віри, надії, любові та мудрості, втілених у постаті їхньої матері.
Задля вашої зручності ми опублікували адреси та контакти храмів Православної Церкви України у Кривому Розі за районами. У місті також діють три храми Української Греко-Католицької Церкви, кожен з яких розташований у різних районах. Їхні адреси також були опубліковані раніше на у спільноті Криворізької ради церков.
Читайте також: Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього: історія, символіка та народні традиції
Мучениці Віра, Надія, Любов та їхня мати Софія здавна шануються у Франції — фото ікони ілюстративне з відкритих джерел
Жіночі іменини вселенського масштабу: шана матерям, донькам і берегиням роду. Народні звичаї цього дня
В Україні свято здавна називали “Вселенські бабині іменини”, адже мучениці стали символом і уособленням усіх жінок, матерів і дочок. Цього дня особливо шанували жіночу працю, жіночу мудрість і терпіння.
- Ранкові обряди – головним звичаєм був ритуальний плач або скорбота за долю святих. Вважалося, що такі сльози “вимивають” із дому біди й хвороби.
- Свічки й коровай – віряни йшли до храму, ставили дві свічки Христу, а третю несли додому й встромляли в обрядовий хліб. Тим хлібом пригощали всю родину, щоб панували мир і злагода.
- Заборони дня – не можна було тяжко працювати, влаштовувати бенкети, сваритися. Навпаки, день вважали слушним для примирення й заручин, але весіль намагалися не справляти.
День пам’яті Віри, Надії, Любові та Софії — це не лише спогад про давню трагедію, а й нагадування про стійкість духу, про те, що навіть найважчі випробування можна подолати, не втративши чистоти серця. Ці імена звучать і сьогодні як благословення, даруючи нам сили для боротьби зі спокусами й страхами.
Сьогодні цей день – нагода подякувати матерям за їхню жертовність, жінкам – за любов і ніжність, а собі – за здатність триматися навіть у найважчі часи. Вересневий ранок із тихим туманом ніби каже: будь стійким, як Віра, незламним, як Надія, люблячим, як Любов, і мудрим, як Софія – тоді жодні життєві бурі не зламають тебе. Раніше ми писали, що вересень відкриває двері осені й водночас приносить із собою низку великих православних свят.