14 вересня німецьке видання Tagesschau процитувало міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, який закликав західні країни розглянути можливість перехоплювати російські ракети та безпілотники безпосередньо над українською територією.
Ідея, яка може розділити союзників
За словами Сікорського, технічних перешкод для такого кроку немає. І НАТО, і ЄС мають ресурси, щоб реалізувати подібний план. Але є нюанс: Польща не може ухвалити це рішення самотужки. Воно можливе лише у форматі спільного консенсусу. Чи підуть на таке партнери по Альянсу — питання відкрите. Втім, сам факт публічного озвучення подібної ініціативи — вже певний “зсув пластів” у дискусіях Заходу про те, чи варто втручатися більш рішуче.
Додаткові пропозиції від Варшави
При цьому польський міністр не зупинився на темі неба. Він зачепив і море — нагадав про “тіньовий флот” Росії, старі танкери, що возять нафту, обходячи санкції. Одне з таких суден, мовляв, досить підірвати чи щоб сталося з ним щось непередбачуване — і катастрофа в Балтійському чи Північному морі буде масштабною. Він навіть навів приклад Азовського моря, де подібні інциденти закінчувалися серйозними екологічними наслідками.
Що змінилося після інцидентів у польському небі
Польща ж дивиться на цю тему не з порожнього місця. Після кількох випадків, коли російські дрони залітали прямо на її територію, питання безпеки стало болючим. НАТО відреагувало швидко: запустили операцію “Східний вартовий”, підкинули літаки й війська. Тобто історія вже не теорія, а зовсім практична реальність.
Чому ця дискусія може стати переломною
І от тут головна інтрига: ще вчора усі боялися прямої конфронтації з Москвою, намагалися тримати дистанцію. А сьогодні дедалі голосніше звучить думка, що чекати більше не можна — потрібно діяти наперед. І якщо альянс дійсно наважиться на кроки, які означатимуть активні дії у небі над Україною, то це буде зовсім інший рівень участі у війні.
Погляд у майбутнє
Згадують навіть досвід із “Patriot” у Польщі й Словаччині. Ці комплекси вже показали ефективність. Уявіть: вони працюють не лише на кордоні, а й глибше над українською територією. Це рятує життя, міняє баланс у повітрі. Але тут знову-таки — у Брюсселі й Вашингтоні лунають перестороги: пряме зіткнення НАТО і Росії — це зовсім інша ліга ризиків.
І вся ця дискусія врешті-решт впирається у вічне питання: як допомогти Україні так, щоб не втягнути увесь Альянс у відкрите протистояння. Де та межа між відповідальністю і небезпекою? Схоже, зараз Захід саме проходить цей іспит. І від того, як він його складе, залежатиме не лише безпека України, а й відчуття єдності самої Європи.