Чи бувало у вас таке, що ви зустрічаєте когось, відчуваєте, що знайомі, але ім’я чи контекст зустрічі ніяк не спадає на думку? Забути знайоме обличчя чи ім’я — не завжди привід картати себе за неуважність. Це не лінь чи неуважність, а, як виявилося, маленька хитрість нашого мозку. Він іноді навмисне зберігає лише те, що справді має значення, економлячи сили на важливіші справи.
Мозок у незвичному середовищі: збій “фотопам’яті”
Бували такі моменти: йдеш по магазину, бачиш когось, наче знайомий, а ім’я вилетіло. Або взагалі впізнати важко. Як з’ясувалося, це не лінь чи неуважність, а маленька хитрість нашого мозку.
Доцент Олівер Бауман з австралійського Університету Бонда разом із колегами провів цікаве дослідження. Вони спостерігали, як працює пам’ять у моменти, коли ми зустрічаємо когось у незвичному місці. Наприклад, бачимо колегу не у кабінеті, а у супермаркеті чи в спортзалі. І тут відбувається маленький збій.
Бауман пояснює: коли ми бачимо людину у певному місці, мозок ніби робить фото — обличчя і контекст склеюються. Якщо хтось завжди у офісі — мозок зберігає зв’язок “людина плюс офіс”. Зустрічаючи цього ж колегу у черзі за хлібом, система трохи розгублюється: картинка не збігається.
З першого разу мозок і справді може помилитися. Але згодом він “роз’єднає” людину і місце — і далі таких казусів буде менше. Так працює адаптація — мозок навчається не перевантажувати себе зайвим.
“Ледачість” пам’яті: економія ресурсів
Тут цікаво, що ця “ледачість” — не вада, а спосіб зберегти ресурси. Пам’ять не набивається усім підряд, а бере тільки те, що справді потрібно. Бауман каже, що мозок діє максимально раціонально, не витрачаючи енергію даремно.
Гіпертимезія: коли пам’ять – це тягар
Якщо говорити про крайнощі, то люди з гіпертимезією (це рідкісний стан) пам’ятають майже кожну деталь зі свого життя. На перший погляд — талант. Але, як кажуть дослідники, це не завжди перевага. Коли в голові безліч непотрібних дрібниць, зосередитися на чомусь одному стає справжнім викликом. Іншими словами, якщо іноді забувається ім’я випадкового знайомого або де ви бачили людину востаннє — не біда. Це навіть сигнал, що пам’ять у порядку: не перевантажена зайвим, а зайнята тим, що дійсно варто тримати у голові.
У світі, де щодня на голову сиплеться тисячі фактів і облич, іноді корисно дати пам’яті спокій — і дозволити їй забувати те, що не має справжньої ваги. Адже справжній інтелект проявляється не в здатності запам’ятовувати все, а в умінні фільтрувати інформацію та фокусуватися на головному.