Нам з малечку втовкмачували в голови: “Будь скромною, не висовуйся”. Не хвалися, не виділяйся, не говори багато про себе. І здавалося, що це така собі золота риса — скромність. Але чи не ховається за нею щось тривожніше? Наприклад — невпевненість у собі або навіть банальна занижена самооцінка?
От скажіть чесно: якщо людина не розповідає про свої досягнення, це значить, що вона скромна? Чи, може, вона просто боїться, що її висміють або не підтримають? Оце вже зовсім інше кіно.
То що ж таке справжня скромність
Спробуймо розібратися без зайвого пафосу. Скромність — це коли людина тверезо дивиться на себе. Не вважає себе богинею, але й не знецінює. Знає, що вміє, але не тицяє цим у всіх під носа. Живе, працює, щось створює — і при цьому не бігає з транспарантом “Дивіться, яка я неймовірна!”
Скромність — це не сором’язливість, не мовчанка і не боязнь похвали. Це адекватне ставлення до себе, без перегинів у жоден бік.
А тепер подивимось на інший бік медалі — занижену самооцінку
Здавалося б, ну яка різниця? Але різниця величезна. Бо коли у людини проблеми з самооцінкою, вона не просто не хвалиться — вона щиро вірить, що нічого не варта. Навіть якщо зробила щось справді круте.
Типові сигнали заниженої самооцінки:
- Постійне самоприниження.Сказали вам комплімент — ви одразу: “Та ну, що ви, то просто випадковість…”. Або ще гірше: “Ой, це я так, дурниці якісь зробила, не звертайте уваги”. І от стоїть перед вами талановита людина, яка не дозволяє собі в це повірити.
- Порівняння себе з усіма підряд (і завжди не на свою користь).”От Вася малює — то талант! А я так, каракулі.” Хоча Вася малює другий тиждень, а ви вже маєте виставку в районному музеї.
- Перфекціонізм до нервового тремору.Нічого не можна зробити просто добре — тільки ідеально. Бо страшно. Страшно, що хтось помітить помилку й скаже: “Ага, оце ти таке створила? Не сміши!”. І все — руки опустились.
- Страх і нерішучість.Ви щось хочете сказати — але мовчите. Хочете спробувати — але не наважуєтесь. І сидите, чекаєте, поки життя само щось вирішить. А воно, хитрюще, мовчить у відповідь.
- Почуття провини ні за що.”Може, я когось образила?” або “Ой, це я винна, що дощ пішов у відпустці…” — і смішно, і сумно. Бо людина бере відповідальність навіть за те, на що взагалі не має впливу.
Як відрізнити здорову скромність від самознецінення
Справжня скромність — це коли…
- Ви можете сказати: “Так, я добре зробила свою роботу. Я пишаюся результатом.” І це не буде зарозуміло — це буде чесно.
- Ви спокійно приймаєте похвалу. Не червонієте, не відмахуєтесь, а кажете: “Дякую! Мені приємно це чути.”
- Ви говорите про свої досягнення без приниження інших. “Я справді добре вмію перекладати — люблю це робити і маю досвід.” Це не гординя, це — реальність.
- Ви не боїтесь проявитися, виступити, сказати “Я зробила це!” Бо ви вклали зусилля — і маєте повне право на визнання.
Скромність — це не ховатися по кутках і соромитися себе. Це — вміння бути собою, без зайвого галасу. Але й без самобичування. Якщо ви ловите себе на думках “Я нічого не варта”, “Це просто випадковість”, “Мені соромно сказати, що я щось умію” — можливо, варто поглянути на свою самооцінку уважніше. І дати собі більше простору для поваги до себе. Бо світові потрібні не тільки тихі, скромні, “зручні”. Світові потрібні ви — справжні, впевнені, відкриті. І трохи (чи трохи більше) горді за себе. Це нормально.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію