Поки в Києві готуються до можливої зустрічі з Путіним у Туреччині, в Кремлі — зовсім інші настрої. Російський диктатор, якого більшість світу вже давно не сприймає легітимним, має чіткі плани: змусити Україну не просто сісти за стіл переговорів, а… фактично здатися. Ну або щось дуже схоже на це.
У The Times стверджують, що Путін хоче, щоб Україна відмовилась від вступу в НАТО (здається, це вже мантра у Кремлі), передала Росії частину своїх територій (Херсон, Запоріжжя, інші області — навіть ті, які РФ фізично не контролює!), а ще — відсторонила Володимира Зеленського. І все це подається як “мирна ініціатива”.
Що відомо
Чесно кажучи, звучить як ультиматум, а не мирна пропозиція. Бо й сам Путін заявив: зупиняти війну негайно він не збирається. Мовляв, спершу треба “розібратись із причинами”. А от причини у нього свої: йому потрібно, щоб Росія почувалась у безпеці. Ну, як завжди — “ми тут обороняємось”, хоча бомби летять саме з їхнього боку.
До речі, дуже показовий момент: віцепрезидент США Джей Ді Венс вже відкрито говорить, що Москва хоче забрати те, чого навіть не змогла завоювати. Як кажуть, апетит приходить під час їжі — але не на свою тарілку.
Журналісти звертають увагу, що Путін не полишає спроб створити з цієї війни щось на кшталт “історичної місії”. Тобто, не просто агресія — а така собі “велична” кампанія, яку він прагне вписати в підручники російської історії. І, здається, навіть не особливо ховає це.
Український президент, своєю чергою, дійсно запропонував провести зустріч в Туреччині. Але радник Офісу Президента Михайло Подоляк вже охрестив такі переговори “ілюзією”. І, мабуть, не дарма. Адже вимоги Путіна — це не компроміс, а сценарій із серії “або все, або нічого”.
Контекст
Європейські лідери, тим часом, намагаються тиснути. Вони хочуть, щоб запрацювало повне й безумовне перемир’я — без будь-яких “але”. І попереджають: не буде згоди — будуть нові санкції. Але… хтось вірить, що Кремль їх злякається? Вже скільки разів було.
Лідери Франції, Німеччини, Польщі та Великобританії — країни “коаліції охочих” — нещодавно були в Києві. Там і домовились, що потрібно зупинити вогонь хоча б на 30 діб. Хоча б тимчасово. Бо це — шанс на реальні перемовини. Але поки що Кремль і далі твердить про свої “умови”.
Путін навіть публічно зізнався: це — війна. Нарешті, до речі. Але замість кроку назад — знову пропонує зустрітись. Тільки от на яких засадах? Виглядає на те, що мир — це не мета, а інструмент тиску.
Президент Зеленський наголосив: Україна готова до зустрічі, але чекає від Росії підтвердження припинення вогню. Без цього — про який діалог може йтися? Бо як домовлятись, коли одна сторона тримає палець на спусковому гачку?
До слова, Кіт Келлог, радник Дональда Трампа з питань України, дуже чітко висловився: спочатку — тиша на фронті, а вже потім — переговори. І логіка в цьому є. Бо інакше це не перемовини, а диктат.
Так що, схоже, попереду нас чекає ще один раунд великої гри. Гри, де правила хоче писати один гравець — а всі інші мають погодитись. Але Україна вже показала, що грає не за чужими нотами