З 2014 року Дніпро став справжнім форпостом та медичним хабом України. Лікарні міста першими приймали поранених із зони бойових дій, медики безперервно працювали, рятуючи життя військових та цивільних. Повномасштабне вторгнення лише посилило навантаження, проте завдяки досвіду, професіоналізму та підтримці міської влади, волонтерів і міжнародних організацій лікарі продовжують виконувати свою місію.
Сьогодні наша розповідь про одну з провідних міських лікарень Дніпра, де щодня триває боротьба — не на передовій, а в операційних, реанімаціях, палатах інтенсивної терапії. Тут медики 24/7 рятують життя. Вибухи, обстріли, поранення, хвороби — війна не лише не скасовує проблеми зі здоров’ям, а й примножує їх.
За словами медичної директорки лікарні Юлії Вікторівни, порівнюючи з початком повномасштабного вторгнення, кількість пацієнтів зросла втричі. Щодня до лікарні привозять тих, хто потребує невідкладної допомоги, складних операцій та тривалої реабілітації. Як персонал справляється з таким навантаженням? Чи вистачає лікарів, обладнання, ліків? І що допомагає медикам не зламатися під тягарем щоденних випробувань?
Про виклики воєнної медицини, зміни у підходах до реабілітації та боротьбу за кожне життя — читайте у нашому матеріалі.
Про важкі часи і подолання труднощів
— Юліє Вікторівно, чому ви вирішили пов’язати своє життя з медициною?
— Я приїхала до Дніпра, щоб вступити до медичної академії, тому що обрала цю професію ще зі шкільної парти. Закінчила медичне училище в Миколаївській області, а потім навчалася в Дніпровській медичній академії за спеціальністю анестезіологія. Після закінчення академії з 1990 року працювала у цій лікарні анестезіологом. У 2000 році обійняла посаду заступника головного лікаря з медичної частини, яка згодом була перейменована в медичного директора. Проте я не залишаю свою основну спеціальність і досі працюю анестезіологом на півставки в цій же лікарні.
— Як лікарня пережила початок повномасштабного вторгнення? Які труднощі були в перші дні, місяці?
– З 2014 року, коли почалася війна, ми одразу надавали допомогу пораненим. А з 2022 року у нас втричі збільшилася кількість пацієнтів. Тому що і мирне населення, і поранені – усім потрібна допомога. І хоча ми здобули неабиякий досвід, останні три роки характер травми дуже змінився, став значно важчим, змінилися протоколи надання допомоги. Надзвичайно багато мінно- вибухових травм, тоді як раніше були кульові.
Спочатку було дуже важко, тому що деяка частина лікарів, особливо жіночої статі, виїхали, вивезли дітей. Ми спочатку самі справлялися, а потім на допомогу прийшли колеги-переселенці, які переїхали із зон активних бойових дій чи з тимчасово окупованих територій.
Скрутно було також і з устаткуванням, медикаментами, перев’язочними матеріалами, але, завдяки співпраці з НСЗУ, благодійними організаціями та при підтримці міської влади,області, ми повністю усім забезпечені. Нам багато допомагали ВООЗ, «Handicap», «Пацієнти України», «Україна разом», «Червоний Хрест», «Карітас».
— Чи лікарня зараз забезпечена медикаментами та обладнанням?
— Так, завдяки співпраці з НСЗУ, благодійними організаціями, ми повністю забезпечені необхідними ресурсами для лікування пацієнтів.
Хірургія кисті та лікування опіків: як лікарі повертають пацієнтам якість життя
– Розкажіть, будь ласка, про спеціалізацію медзакладу.
— У структурі лікарні працює спеціалізоване відділення з надання допомоги хворим з ушкодженнями, захворюваннями кисті та їх наслідками. Його створили з ініціативи професора Юрія Юлійовича Колонтая ще в 90-х роках минулого століття. Це відділення було першим в Україні. Так історично склалося, що для Дніпропетровської області як центру металургійної, гірничо-рудної та машинобудівної промисловості травматизм кисті зі значним ступенем втрати працездатності та високим виходом на інвалідність завжди був величезною проблемою. Тому і назріла гостра необхідність створення спеціалізованого відділення. До війни там в основному надавали допомогу робітникам, які отримали травму на виробництві, чи людям, які поранилися вдома. Наші лікарі – унікальні. Вони постійно навчаються, удосконалюють свої професійні здібності, і самі навчають колег як в Україні, так і за кордоном.
Звичайно, в останні роки їхні головні пацієнти – поранені військовослужбовці з мінно-вибуховими травмами, осколковими ураженнями. На жаль, часто трапляються ампутації, коли будь-що треба рятувати життя. Та немало випадків, котрі на перший погляд здаються справжнім медичним дивом, коли лікарям вдається відновлювати функції кінцівок.
Також у нас є опікове відділення, яке займається не лише термічними, а й холодовими травмами. Опіки є звичайним явищем в бойовій обстановці. Вогнеметні засоби, вибухові хвилі і загоряння пальних матеріалів – все це представляє опікову небезпеку на полі бою. За час повномасштабного вторгнення наші комбустіологи бачили травми, яких західні колеги не зустрічали за всю практику. Лікування опіків – довготривале, важке і дороговартісне. Воно потребує надзвичайної сили волі і терпіння як з боку пацієнтів, так і лікарів. Бо, буває, люди на лікарняному ліжку проводять по декілька місяців. А після стабілізації починається наступний етап – відновлення травмованої поверхні. Це пластичні реконструктивні операції, пересадки шкіри, трансплантація.
Проблема післяопікових травм стосується не тільки фізичних ушкоджень, а й психологічних наслідків. Пацієнти, які тривалий час перебували в реанімації, переживали сильний біль і не усвідомлювали, що з ними відбувається, нерідко стикаються з посттравматичним стресовим розладом. Особливо високий ризик його розвитку у людей з опіками, оскільки їхнє лікування потребує багато часу, супроводжується болісними перев’язками та застосуванням сильнодіючих знеболювальних, які впливають на свідомість.
Сучасна комбустіологія спрямована на максимальне відновлення як фізичного, так і психологічного стану пацієнта. Лікарі намагаються якомога швидше розпочати хірургічне втручання та реабілітацію, щоб запобігти ускладненням. Особлива увага приділяється збереженню та відновленню функціональності кінцівок. Для зменшення післяопікових рубців застосовують пластичну хірургію, шліфування шкіри та компресійне лікування. Важливим аспектом є й психологічна підтримка, яка допомагає пацієнтам адаптуватися до змін та повернутися до повноцінного життя. Адже лікування спрямоване не лише на порятунок, а й на відновлення якості життя людини.
Реабілітація розвинулася на 200%
Юлія Вікторівна розповідає, що за останні роки реабілітаційне відділення зазнало значного розвитку—приблизно на 200%. До початку повномасштабної війни у закладі функціонувала лише амбулаторна реабілітація, а відкриття стаціонарного відділення лише планувалося. Нині ж лікарня має 20 стаціонарних реабілітаційних ліжок, а амбулаторне відновлення стало ще більш доступним. Попит на такі послуги зростає, адже через війну суттєво збільшилася кількість пацієнтів, які отримали складні травми та потребують довготривалого відновлення. Важливу роль у цьому процесі відіграють лікарі фізичної та медичної реабілітації, ерготерапевти та фізичні терапевти, які допомагають пацієнтам повернутися до повноцінного життя.
Однак лікарня постійно шукає додаткових фахівців, щоб розширити можливості відділення та допомагати ще більшій кількості людей. Наразі медзаклад працює за принципом повного циклу: від порятунку життя до повної соціальної адаптації пацієнта. Це особливо важливо в умовах війни, коли реабілітація стала не просто медичною послугою, а критично необхідним етапом на шляху до відновлення здоров’я та якості життя українців.
Допомога міської влади
-Чи відчуваєте підтримку міської влади?
-Ще й яку! Міська влада Дніпра відіграє важливу роль у підтримці місцевої медицини, особливо в умовах війни, коли навантаження на лікарні зросло в рази. Завдяки її фінансуванню було відремонтовано операційні, модернізовано обладнання, запущено нову баклабораторію. Окрему увагу приділили реконструкції філії нашої лікарні, яка раніше перебувала в занедбаному стані. Тепер вона відповідає сучасним вимогам і може приймати більше пацієнтів.
Крім цього, значні кошти були спрямовані на ремонт та оснащення хоспісних відділень – медичних закладів, що надають паліативну допомогу тяжкохворим пацієнтам. У структурі нашої лікарні функціонують два хоспіси, один з яких було нещодавно оновлено. Відділення хоспісної допомоги оснастили за європейськими стандартами: зміцнили фундамент, оновили фасад, замінили комунікації, дах, вікна та підлогу. У палатах облаштували душові та вбиральні, а сама будівля стала повністю доступною для людей з інвалідністю. Важливо, що хоспіси не лише забезпечують догляд за пацієнтами з важкими захворюваннями, а й розв’язують соціальні проблеми. У багатьох випадках рідні таких людей змушені були виїхати за кордон або ж воюють на фронті, тому хоспіс стає єдиним місцем, де хворі отримують належний догляд. Наразі у нас розгорнуто 200 хоспісних ліжок, і ця допомога залишається критично важливою.
Лікарня – це тил, який не має права здатися
В умовах війни ця лікарня Дніпра стала не просто медичним закладом, а справжньою фортецею порятунку, де щодня точиться боротьба за життя. Тут не стихає звук апаратів життєзабезпечення, не припиняється робота хірургів, травматологів, анестезіологів, а серця медиків, попри втому і біль, продовжують битися в унісон із кожним пацієнтом.
Медичний персонал працює без перепочинку, приймаючи нових і нових постраждалих. Хтось із них щойно пережив важке поранення, хтось бореться з хворобою, а хтось проходить складний шлях реабілітації. Вони всі різні, але об’єднані одним – надією на одужання.
Сьогодні лікарі не просто лікують – вони повертають людей до життя, до родин, до мрій. Їхні руки творять дива, їхня витримка надихає, їхня відданість вражає. І поки триває ця війна, поки є ті, хто потребує допомоги, вони залишаються на своєму місці – на передовій боротьби за кожне серце, кожен подих, кожну людину.
Лікарня – це тил, який не має права здатися. І вона не здається.
Інформує nashemisto.dp.ua
Джерело: 0569.com.ua